![]() | You are viewing Log in Create a LiveJournal Account Learn more |
|
|||||||
|
an_nik's Journal какие на хрен чувства, какие там духовности, зачем в который раз чего-то ожидать? ты 10 раз уступишь и 10 раз расстроишся, а мужикам лишь бы потрахаться, пожрать и побухать Current music: ambient. контроль над стінами контроль над неможливим контроль над зливами благаю будь смілива у пічку спогади у пекло всі бажання вже треба далі йти закінчилось моє кохання іноді все ж таки вдається нарити в своїй голові хоч одну творчу ідею як можна жити в країні, в якій моральні цінності існують лише на словах?.. всим керують гроші. при чому будь-якими шляхами. на минулому тижні (не буду брехати яка саме установа, але ви самі зможете зрозуміти) закрили корпус університету імені Карпенка-Карого на вулиці Хрещатик навпроти Бесарабського ринку, мотивуючи тим, що під час дощів давно неремонтований дах протік вщент. на ремонт даху ніхто грошей не видавав, а в університету зайвих звичайно теж не має. ось в такий ніби-то чесний спосіб влада залишає майбутніх акторів і режисерів на вулиці в прямому сенсі. і не сумнівайтеся, що вже після нового року на Хрещатику зявляться нові приміщення під магазини та офіси. а українці бідкаються, що не мають справжнього українського кіно і театру... ідіть до бісу!!! Нічого такого не сталось, бо хто ти для мене? Сторонній! Життя соталось, соталось гіркими нитками іронії. Життя соталось, соталось, лишився клубочок болю. Нічого такого не сталось, ти просто схожий на Долю. Ліна Костенко Current music: Depeche Mode - Freelove. так буває, коли серед прірви стоїш, Current mood: спустошений. Current music: саундтрек з Амелі. Що ти робиш, коли до тебе приходить любов, запалюючи зорі на твоїй багряній стелі? І це вже, бач, не вперше вона приходить знов, а ти стоїш, вагаючись, й не відчиняєш двері. Вона своєю посмішкою сяє крізь вікно, від чого дивне світло лине по твоїй кімнаті, та ти й забуть не зможеш, що було, коли вона так посміхалася востаннє. Вона в благанні руки простягає: "Впусти мене, я понесу тебе на небо, де вітерець шумить, де сонечко співає!" А ти кричиш: "Іди звідси! Не треба!" "Я відведу тебе до моря, ти відчуєш теплий бриз, що відігріє горем змученую душу." "Ти знаєш краще, що це море повне сліз, іди, бо я не хочу, я не мушу." "Полетимо з тобою до високої стіни, ти будеш над людьми, лиш відчини ці дверці" "Я знаю, ти штовхнеш мене униз і навпіл розіб'ється моє серце" Вона благала довго, потім утекла, тоді ти і відчула порожнечу, всю ніч ридаючи сиділа у вікна - так боляче було від тої втечі... **************************************** Чекаючи роками на кохання, ти забагато цим чому навчилась. Відтоді вже пройшли всі нарікання, відтоді як всю ніч в вікно дивилась, благаючи: вернись, я б відчинила, я б все зробила, я ж навпаки тебе чекала, та, думаю, ти б так як я вчинила, тоді ж бо серце міцно в грудях щось стискало й, не даючи вдихнути, шепотіло: я маю тобі дещо нагадати, ти пам'ятаєш, як минулий раз мені боліло? сиди, та навіть і не думай відчиняти! Відтоді ти багато пригадала, згадала, як весь світ навколо тебе обертався, коли була щаслива, коли його кохала, в той день коли і він в цьому признався. Ви були одним цілим, хоча були ще діти, і навіть уві сні гойдалися на хмарах, в очах твоїх сміття переверталося на квіти, і іноді здавалось, що це все примара. Та ти ще й досі пам'ятаєш дуже близько той день, коли плював він в душу, штирхаючи ногами жовте листя, сказав: пусти мене, іти від тебе мушу... А потім знов зустрівся на твоїй дорозі, в зимову ніч, вже майже на світанні, переступаючи з ноги на ногу на порозі, сказав: пробач мене, моє кохання! Пробвачила... і тихо цілувала, торкалась рідного обличчя майже нишком, а вранці, як всю ніч так солодко проспала, відчула поруч лиш зім'яте ліжко. Невже? Не може бути! Він пішов... Та ні, можливо він ще десь у хаті?.. Шукаючи, знайшла лише червоний шовк своєї самоти - усе своє багацтво. І з того часу ти ходила мов приблуда по цьому світі, що вже не здавався милим, собі казала, що кохати більш не буду, то боляче було, але вже як сміливо. Блукала вулицями свого міста, весь час звертала на знайомі серцю стежки, а в пам'яті щось дуже сильно тисло. Та в один день ти схаменулася нарешті, прийшла додому, сіла до вікна, і тихо так, ледь чутно ти прошепотіла, відкинувши волосся від чола: пробач, мій любий, я вже все тобі простила... І ледь ти встигла до кіця це проказати, як поруч тебе з'явилась дивна пані, ти привіталась: "вибачте, а як вас звати?" "Привіт, ти не впізнала? Я - твоє Кохання!" після нього нема позитиву після нього гроза і злива мабуть вогник в душі мерехтливий згасне на самоті несміливо одягнути плаща та в дорогу крізь дощі й догниваючі плоті залишити собі тільки Бога щоб не сумно було по суботах фальш від правди різнити не варто коли правди і грам не зібрати бо не має тоді в світі правди коли люди не вміють кохати Current mood: tired.Current music: Nino Qatamadze - Once In The Street. |
|||||||